Наступив грізний 1941-й рік. Фашистська Німеччина - окупувавши багато країн Європи і збільшивши свій військово-економічний потенціал, почала зосереджувати війська біля кордонів СРСР.

Враховуючи становище, яке склалося, Ра­дянський уряд прийняв ряд заходів по зміцненню західних рубежів країни. З цією метою 23 квітня 1941 року 124-а стрілецька дивізія була висунута в район Порицька (тепер с. Павлівка Іваничівського району) - Сокаль-Горохів і ввійшла до складу, 29-го стрілецького корпусу 5-ої армії. Всі її частини і підрозділи знаходились в бой­овій готовності, добре знали свої райони оборони і оборонні спо­руди, які на випадок нападу противника повинні були зайняти. Май­же кожну ніч проводились бойові тривоги, нагадуючи особовому складу про небезпеку.

У Горохові знаходились штаб 124-ої стрілецької дивізії, якою ко­мандував генерал-майор П. Г.Сущий, та 406-й стрілецький полк цієї дивізії під командуванням полковника Т. Я. Новикова.

П.Г. Сущий, генерал-майор. командир 124-ї стрілецької дивізії, загинув в кінці червня 1941 року на Рівненщині

Субота, вечір 21 червня 1941 року. В старовинному красивому парку лине пісня. Настрій в багатьох горохівчан радісний і піднесе­ний. У затінку крислатих дерев довго не вгавала музика, кружляли в вальсі пари. Цього лагідного теплого вечора ніхто з жителів міста і не гадав, що завтра буде війна, що для багатьох з них 22 червня 1941 року буде останнім в їх житті днем.

Біля парку в наметах жили «приписники». Вчорашні хлібороби, кравці, шевці з Горохівського і сусідніх районів. Не всіх їх за 45 днів перепідготовки навчили добре тримати зброю. І тут було весело, адже сьогодні останній день занять і завтра всі повернуться в свої села, зу­стрінуться в неділю з рідними. Чимало допризовників з Горохова було відправлено до західного кордону копати земляні укріплення.

Сім'я П. Г. Сущого жила в двох кімнатах будинку, де житловий будинок. Решту кімнат цього будинку займали інші офіцери. Піднятий тривожний повідомленням телефоністки Зінченко о 4-й годині ранку, генерал Сущий, прихопивши з собою чемодан, пішов у штаб дивізії, що зна­ходився в парку. Більше рідні не бачили Пилипа Григоровича. У штабі на генерал-майора Сущого чекало повідомлення із 781-го стрілецького полку полковника К. П. Савельєва, що німецька артилерія обстріляла Сокаль і район. Картина була ясною: діяти згідно з планом на випадок нападу. Солдатів підняла бойова тривога. Коротка команда і валка машин вирушила в напрямку Милятина.

Штаб дивізії було розташовано в лісі, що за три кілометри від села. Військова частина вирушила на захід до кордону. Разом з нею пішли на фронт «приписники ». Один з них, житель села Колодежі Володимир Радішевський пригадував: «Тривога. На складі нам видали по 25 патронів і по 2 гранати. З пер­шою ротою 604-го полку вирушив я з Горохова до Соколя, де вже йшли жорстокі бої». Вранці 22 червня 1941 року полки розпочали кровопролитні бої. дивізія до кінця дня утримувала рубежі поблизу Порицька. Противник постійно атакував позиції з флангів і вона опинилася в напівоточенні. Обстановка вимагала відступу на 10-15 кілометрів на схід. Інакше загрожувало повне оточення. Але комдив вирішив контратаками своїх частин прикувати до себе якомога більше ворожих сил і сприяти контрудару наших військ, який намічалося завдати ворогу 23 червня зі сходу і півдня. Та цей задум не був здійснений.

Оборону Горохова очолив майор Бурикін, потім — капітан Повійчук.

23 червня у західній частин Горохова було взято в полон 4 фашистських розвідники, а на південному напрямку червоноармійці знищили 10 німецьких розвідників. 24 червня гітлерівці штурмують Горохів зі сходу і захоплюють околиці міста. Наступного дня вони зганяють горохівчан, які проживали східній частині, до палацу в парку і обстрілюють з артилерії місто, після чого піхота прочісує вулиці.

Зліва - Г.І.Жиляков, полковий комісар, комісар 124-ї дивізії. Загинув в бою біля с.Милятин 24 червня 1941 року, похований в м.Горохові. Справа - К.Ф.Савельєв, полковник , командир 781-го стрілецького полку 124-ї стрілецької дивізії.

Фашисти, посиливши натиск вийшли на рубіж Печихвости-Дружкопіль-Стоянів. А їх передові підрозділи появились в 2-3 кілометрах південніше Горохова, де знаходились останні дивізійні склади.

Одна з танкових дивізій ворога захопила мости на річці Стир в Берестечку, Мерві, Щуровичах, в селі Пляшева ворожі піхотинці почали переправу через річку.

Не маючи наказу на відхід, позбавлений зв'язку з корпусом і армією, генерал-майор Сущий продовжував утримувати кругову оборону. Комдив наказав вивести з Горохова запаси зі складів, що не встигнуть вивезти - знищити.

У Горохові була створена військова група, яка складалася працівників партійних та радянських органів, військкомату, працівників міліції. Очолив цю групу військовий комісар район Микола Петрович Ситник. Група входила до 124-ої стрілецькі дивізії: відбивали атаки німецьких військ північніше Горохова, здійснювали засідки на колони ворога, рейди по тилу. Потім, прикриваючи відхід частин 124-ої дивізії з міста, група Ситника вела запеклі бої на холонівських полях. Там і загинув райвійськком.

Відчулась гостра нестача зброї. І кожного разу, повертаючись із засідки, бійці несли то німецькі автомати, то пістолі. З'явився навіть трофейний мотоцикл. Але боєприпасів не вис­тачало.

24-25 червня дивізія продовжувала вести запеклі бої. Окремі во­рожі підрозділи проривались до гарнізонів укріпрайонів і прикор­донних застав та блокували їх. В цих боях загинув комісар дивізії Г.І. Жиляков, був смертельно поранений командир 781-го стрілець­кого полку полковник К. Ф. Савельєв, полягло в бою багато інших бійців. Знекровлена дивізія продовжувала воювати в тилу ворога, завдаючи йому значних втрат.

Мужньо боронили місто воїни 406-го стрілецького полку під ко­мандуванням полковника Т.Новикова. Цей полк на підступах до Горохова вів важкі бої з німецькими частинами. Піхотинці у взаємодії з артилеристами розбили німецький батальйон, підпалили три танки. На полі бою залишилося понад 300 трупів солдатів противника.

Однак положення частин дивізії з кожною годиною ставало все важчим. Закінчувалися боєприпаси, не було зв'язку з командуван­ням 5-ої армії. Дивізія несла великі втрати.

У ніч на 26 червня комдив Сущий викликав до себе командирів частин для обговорення становища, яке склалося, після чого прий­няв рішення про вихід з оточення. Проте прорватися з ворожого кільця обезкровленим частинами дивізії вдалося лише через місяці в районі Сарн.

Визволення Горохівщини

Визволення Горохова від німецько-фашистських загарбників розпочали дві партизанські роти з'єднання Героя Радянського Союзу П.П.Вершигори 5 лютого 1944 року. Партизани під командуванням Д.І.Бакрадзе ввійшли в місто. Фашисти вчасно відступили. Партизани знищили 16 автомашин, захопили 2 гармати та інші трофеї.

П.П.Вершигора, генерал-майор, командир партизанського з'єднання, Герой Радянського Союзу

7 лютого в місто ввійшло з'єднання Героя Радянського Союз М.І.Наумова. В книзі «Західним рейд» він описує події тих років. «Ми вступили в місто під ранок. Окупанти поспішили піти без бою, просто втекли. І при цьому підпалили свою автоколону, яка застряла в непролазному болоті. З місцевого концтабору йдуть останні невільники. Населення Горохова щиро радіє нашому приходу, допомагає на­лагодити роботу електростанції, лазні, пральні...».

Наступного дня з партизанами в Горохові трапилася цікава при­года: «І сміх і горе: рота наших вірмен була в лазні. Звідси вийшла без мундирів і нижньої білизни. Так пройшли ці хлопці через місто, світячи голизною з-під шинелей. А на дворі білим-біло від снігу, та ще и приморозило... Трапилось так тому, що дідок-служитель при дезкамері оголосив, щоб ніяких сірників в кишенях не залишали, але не сказав нічого про патрони, детонатори і гранати. Результат - вибухи і пожежа в лазні, білизна і обмундирування всього підрозділу згоріли, а дідок сховався...»

Але в руках партизанів місто залишалось недовго, вони передали Горохів розвідці Червоної Армії. В цей час радянські війська не розгортали наступальних операцій і німецькі частини, які підійшли з заходу, знову захопили місто. З квітня 1944 року воїни 13-ої армії генерала М. П. Пухова вибили ворога з Горохова, однак 12 квітня радянські війська змушені були відступити.

Починаючи з квітня і до липня, лінія фронту проходила через Блудів (тепер Мирне)-Звиняче-Галичани. Перед правим крилом оборони 1-го Українського фронту гітлерівці спорудили глибоко ешелоновану оборону під назвою «Принц Євгеній». Глибина її досягала більше 50 км , від Горохова до річки За­хідний Буг і складалась з трьох, а на окремих ділянках чотирьох ліній окопної обо­рони.

На підступах до Горохова, нейтральну лінію німці пов­ністю замінували і обплутали трьома рядами колючого дроту системи Бруно. Фашисти вели цілодобово по радянських військах артилерійський і мінометний вогонь, а вночі безперервно пускали ракети для охорони і колючого дроту і мінного поля. Перед штурмом Горохова розвідники захопили «язика» за прізвищем Кіш. На допиті він повідомив про розташування фашистських вогневих точок, арти­лерійських і мінометних позицій. Від нього довідалися про резерв гітлерівців - в центрі Горохова і їхні танки в двох кілометрах на захід від міста. І ще Кіш сказав, що німці відпочивають удень, уночі ж - усі на місцях.

Перед наступом Червоної Армії фашисти евакуювали населен­ня Горохова до Німеччини. Багато горохівчан повтікало в села на захід від міста.

Місто Горохів. Квітень 1944 року.

Для наступу обрали світанок. 12 липня о четвертій годині залпи червоних ракет, сигнал для атаки, перекреслили ранкове небо. Штурм міста розпочався.

Радянське командування вирішило прорвати сильну оборону ворога під Гороховом способом розвідки боєм, тобто, коли артилерія і «катюші» відкривають вогонь по фашистах і їх батареях, у цей момент війська піднімаються і йдуть у загальний наступ.

Артилерійська підготовка тривала 15 хвилин. Згодом підрозділи з'єднання 22-го стрілецького корпусу 13-ої армії під командуванням генерал-майора Ф.В. Захарова пі­шли на штурм. В Горохові на цей час дислокувалась 291-а німецька піхотна дивізія. Час­тини 389-ої стрілецької дивізії, якою командував полковник Л.О. Колобов, при підтримці 58-ої стрілецької дивізії з пів­ночі і 287 стрілецької дивізії з півдня, атакували укріплені по­зиції гітлерівців зі сходу і пів­денного сходу Горохова.

Бої були жорстокі. Опівдні, користуючись розривом 22-го корпусу із 13-ою армією, ворог силою до полку піхоти з 13 тан­ками своєї 17-ої танкової диві­зії, при підтримці авіації, кон­тратакував в місті 389-у стрі­лецьку дивізію. У багатостраждальний Горохів - весь в диму, поже­жах і руїнах - знову увірвались фашисти. їм вдалося оточити підрозділи радянських військ. Особливо запеклі бої проходили в західній частині міста, в районі кладовища. Оточені радянські частини відбили всі атаки фашистів і о 16-й годині 1279-й стрілецький полк під коман­дуванням полковника С.Г. Жулихіна з другого ешелону наступу при взаємодії з 150-ю окремою бригадою полковника С.Ф.Пушкарьова розгромивши противника, пішов у рішучу атаку. 13 липня місто Горохів було визволено ще раз - тепер уже остаточно.

Партизанське з'єднання Героя Радянського Союзу М.І.Наумова звільняють місто Горохів (квітень 1944 року)

Здавалося місто вимерло. Але після бою починають появлятися поодинокі горохівчани: дідусі і бабусі, хлопчики, які ховалися в роз­гинах, не злякалися розстрілу, відмовилися покидати рідні місця. Майстер Вацлав Клабан розповів кореспонденту армійської газети про те, як жило місто в ці страшні дні: «Розстріляли шевця Воробйова... Розстріляли Міндюка і Андрія Ящукевича. Ящукевич мав свою крамничку, яку хотів забрати хтось з німецьких колонізаторів. Багато людей загинуло в невеличкому місті. Ті, хто залишився, голодували. Коли почався наступ Білоруських фронтів, німці провели поголовну евакуацію міста. Будинки тих, хто не хотів залишати міста, підривали, спалювали. У Пелагеї Бакальчук забрали дочку Марію, чоловіка Володимира, дочку Надію разом з трьома дітьми. Сама Пелагея Степанівна два тижні провела в городі без хліба, без води.»

Гарячі бої велись і в горохівському небі. Воювали пілоти дивізій прославленого льотчика тричі Героя Радянського Союзу О. Покришіна. Тут загинув льотчик цієї дивізії О.Івашко, тут був збитий і потрапив у полон Герой Радянського Союзу М. Дев'ятаєв, який в лютому 1945 року втік з концтабору на німецькому літаку «Шенкель». Тут було збито літак Героя Радянського Союзу Глинки, на щастя прославлений ас благополучно приземлився на парашуті на своїй території.

Захопивши Горохів - важливий пункт німецької оборони, радянські війська перерізали одну з важливих комунікацій, яка тягнулася з півночі на південь до Львова. Як зізнавались полонені, із ставки Гітлера було одержано наказ будь-якою ціною виправити становище. Але це фашистам не вдалося, хоча контрнаступ гітлерівських танків в районі Пірванча, 14 липня з метою повернути Горохів, був для радянських військ важким. В цьому бою загинув на­чальник політвідділу 150-ї окремої танкової бригади Ф.Є.Столярчук, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований в Горохові.

Визволений Горохів горів. Будинки з розваленими стінами, розпечені листи бляхи, зірваної з дахів. Із загальної кількості будинків, що були в Горохові до війни (більше як 900), було знищено 604, решта була напівзруйнована. В центрі міста вцілів лише будинок Корнієвичів (тепер кафе «Каштан»), було зруйновано панський палац в парку. Згоріло 1109 господарських будівель. З 7500 чоловік населення залишилось тільки 1600. В місті було і вбито, і по звірячому замучено 4260 чоловік, вивезено в Німеччину 1188 чоловік.

70 горохівчан загинули в рядах радянської армії на фронті, їх могили розкидані по всій Європі: в Росії, Польщі, Латвії, Литві.