http://gorokhiv.com/ ru Історія - м.Горохів - рідне місто http://gorokhiv.com/yandexlogo.gif http://gorokhiv.com/ DataLife Engine http://gorokhiv.com/history/43-sfkrivenkij-pisnya-pro-goroxiv.html Ти зродився давно Серед буйних гаїв На коханій моїй Україні. Ми несем тобі спів, Рідний мій Горохів, Рідне місто моєї Волині. Історія admin Tue, 10 Aug 2010 16:07:14 +0300 <div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281441813_pisnya-goroxiv.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/thumbs/1281441813_pisnya-goroxiv.jpg" alt='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' title='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' /></a><!--TEnd--></div><br /><i><!--fontstart:Courier New--><span style="font-family:Courier New"><!--/fontstart--><!--sizestart:3--><span style="font-size:12pt;line-height:100%"><!--/sizestart-->Ти зродився давно <br />Серед буйних гаїв <br />На коханій моїй Україні. <br />Ми несем тобі спів, <br />Рідний мій Горохів, <br />Рідне місто моєї Волині.<br /><br />Скільки дочок й синів<br />Не вернулись з боїв,<br />Не вернулись до хат України.<br />Пригортай же синів, <br />Рідний мій Горохів, <br />Рідне місто моєї Волині.<br /><br />Хай у щасті й добрі<br />Завжди буде наш дім,<br />Хай лунають пісні солов'їні.<br />Ти живи сто віків, <br />Рідний мій Горохів, <br />Рідне місто моєї Волині!<br /><!--sizeend--></span><!--/sizeend--><!--fontend--></span><!--/fontend--><br /></i><br /><br /><br /><div align="center"><!--dle_image_begin:http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442767_s.krivenkij-1.jpg|--><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442767_s.krivenkij-1.jpg" alt="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" title="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" /><!--dle_image_end--></div><br />Степан Федорович Кривенький (1942-1992) народився в селі Вільхівка Горохівськоґо району. З дитинства дуже любив музику. Саме із поверненням батька додому з фронту і зародилася в сердечку п'ятирічного хлопчини мрія стати музикантом, бо солдат приніс і витяг з торбини трофейну гармошку. А коли син пішов у третій клас місцевої школи, батьки віддали його у Горохівську дитячу музичну школу, яку Степан закінчив з відзнакою. Після закінчення середньої школи і Луцького культосвітнього училища працював у Горохівському районному будинку культури, керував хором.<br />У 1959 році організував в рідному селі хор «Хлібодар», - нині «Народний самодіяльний», що є гордістю самодіяльного мистецтва Волині.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442805_xlibodar-pislya-vistupu.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/thumbs/1281442805_xlibodar-pislya-vistupu.jpg" alt='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' title='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' /></a><!--TEnd--></div><br />С.Ф.Кривенький був одним з найталановитіших композиторів області. Його мелодійні пісні на власні вірші дуже популярні, а пісня «Волинь моя» стала гімном Волині, її мелодія звучить як позивні обласного радіо:<br /><div align="center"><i><!--sizestart:2--><span style="font-size:10pt;line-height:100%"><!--/sizestart-->Поліський краю дорогий,<br />Мені ти був колискою.<br />Озер блакить і синь лісів,<br />Для мене став ти піснею.<br /><br />Приспів: <br />Волинь моя, <br />Краса моя, <br />Земля моя сонячна.<br /><br />Шумлять, колишуться хліба, <br />Як хвиля в морі грається. <br />Моя заквітчана земля <br />До сонця усміхається.<br /><br />Приспів: <br />Волинь моя, <br />Краса моя, <br />Земля моя сонячна.<br /><br />Де ще знайти таку красу, <br />Як в казці намальовану, <br />Як не розплетену косу, <br />До серця причаровану.<br /><br />Приспів: <br />Волинь моя, <br />Краса моя, <br />Земля моя сонячна.<!--sizeend--></span><!--/sizeend--><br /></i> </div><br /><br /><div align="center"><!--dle_image_begin:http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442766_s.krivenkij-2.jpg|--><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442766_s.krivenkij-2.jpg" alt="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" title="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" /><!--dle_image_end--></div><br />Багато пісень талановитого митця і зараз в репертуарі аматорських колективів. Це і «Вісімнадцята весна», «Батьку мій», «Давно розвіялись дими», «Хай родить хліб», «Любіть свою землю » та багато інших. <br />За щедрий, незгасний талант, натхненну працю Степан Федорович нагороджений численними грамотами, дипломами, удостоєний звання «Заслужений працівник культури України». Нещодавно побачила світ книга «Волинь моя», де зібрано кращі пісні Степана Кривенького.<br />Талановитий самодіяльний композитор і поет Степан Кривенький не встиг доспівати свої чудові пісні, завершити свої творчі задуми. Але його твори пішли поміж люди і звучать сьогодні в усій Україні і за її межами.<br /><div align="center"><!--dle_image_begin:http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442821_s.krivenkij-3.jpg|--><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442821_s.krivenkij-3.jpg" alt="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" title="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" /><!--dle_image_end--></div><br /><br />З усього калинового грона вокально-хорових творів Степана Кривенького особливою ніжністю і теплою, синівською любов'ю до свого краю виділяється його пісня на власні слова "Волинь моя". Вона легкокрилим птахом випурхнула з чутливої душі композитора, щоб повноводо влитись у мелодійні струмочки і навічно залишитись у мистецькому морі Волині. Це своєрідний гімн, музична емблема нашого краю. Ось уже багато років починає свій трудовий день Волинь позивними цієї пісні, які звучать в ефірі обласного радіо. Ще за життя автора вона стала народною, бо звучить повсюдно - в полі, на вечорницях, весіллях, різних родинних святах і за межами області.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442777_volin-moya.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/thumbs/1281442777_volin-moya.jpg" alt='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' title='С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів' /></a><!--TEnd--></div><br /><br />Усі твори митця, чи то хорові, чи для вокальних ансамблів, на повні груди дихають свіжістю різнотрав'я, квітчастістю волинських полів. Цей вільхівський самородок природно злився з односельчанами, з їх прадавніми розлогими мелодіями, з ніжною материнською піснею, з сивими традиціями, які донині свято бережуть і примножують у мальовничому селі Вільхівці. В такому руслі він творив. Інтонації його творів близькі до народних перлин і зрозумілі людям. У рідній Вільхівці, де 6 квітня 1941 року народився, де виріс Степан Кривенький, він виплекав свій знаменитий хор "Хлібодар". Тут він створив перші пісні "Вісімнадцята весна", "Молюсь на тебе, краю мій", "Хай родить хліб", "Чого ти хочеш, Україно?". Потім написані знамениті "Ясени", "Журавлі", "А солов'ї співають про Вкраїну" та багато інших.<br />Його любили і шанували, бо він талановито оспівував не лише чарівну природу свого села, але й був своєрідним літописцем рідної Волині. Йому присвоєно почесне звання Заслужений працівник культури України. Степан Кривенький не лише талановитий пісняр з тонкою душею. Він талановитий поет, бо більшість своїх творів написав на власні вірші.<br />Багато теплих слів про нього сказали його щирі друзі, знайомі, відомий художник, іконописець, реставратор Олександр Корецький, Заслужений вчитель України Василь Фещак, учасники народних самодіяльних хорових капел, чоловічої та працівників культури Горохівського району, яким композитор постійно допомагав, акомпанував при виступах та писав свої твори. На базі чоловічої капели створив Степан Кривенький чудовий квартет, який вперше виконав його "Ясени", "Журавлі" та інші пісні.<br />Справжньою синівською любов'ю був прив'язаний до рідної йому Волині, коханої України, трудівників полів, до тихих сільських вечорів і світлих солов'їних ранків, до свого золотого сонця і білопінних садів, бо щиро про них писав і талановито оспівував їх.<br />Щоденно творячи, Степан Федорович якось не задумувався над тим, щоб дати справжній лад своєму щедрому творчому ужинку, щоб довести до пуття кожне слово і ноту. В ньому постійно роїлись чудові мелодії і поетичні рядки. Були великі плани, які ще навіть не встигли вистоятись і лягти на білий папір. Не всі ще творіння були випробувані в його творчій лабораторії, якою був славний "Хлібодар", де співали його друзі дитинства, рідні, дружина Марія.<br />Несподівано і надто рано композитор відійшов з життя, залишивши сиротами недоспівані свої талановиті пісні і світлу пам'ять про себе в тих, хто його знав, любив і шанував.<br />Заслужений працівник культури Степан Кривенький хоч і не був професійним композитором, не сягнув високих теорій, але його природний талант, ніжна, переповнена піснями душа - це висока площина творчого злету.<br /><div align="center"><!--dle_image_begin:http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442768_xlibodar.jpg|--><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-08/1281442768_xlibodar.jpg" alt="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" title="С.Ф.Кривенький - пісня про Горохів" /><!--dle_image_end--></div><br /><br /><br />Леонід Лагановський<br />"ВОЛИНЬ МОЯ, КРАСА МОЯ!"<br />Кожного ранку сонну тишу будить мелодія позивних Волинського обласного радіо. Взята вона з відомої пісні Степана Кривенького "Волинь моя" — пісні, яка припала до душі і серця багатьом українцям...<br />Років двадцять з лишком тому, коли я відпочивав на Сонячному Березі в Болгари, в час тихого надвечір'я, полинула несподівано така знайома мелодія. Подумав собі: десь зібрався гурт земляків, які співають пісню Кривенького "Волинь моя". Вирішив дізнатися, звідки вони. Підійшов ближче. На паруснику, переобладнаному під бар, за кухлями пива сиділи явно не волиняни. Хитаючись то вліво, то вправо, чоловіки й жінки в такт ритму виводили пісню. Мелодія Степана — "Волинь моя", тільки слова не ті. Співали німці. Через своє досить скромне знання їх мови не все зрозумів. Вловлював окремі слова: "Волинь", "батьківщина", "пісня", "земля"... Здивуванню не було меж. Значить, хтось переклав слова на німецьку мову. Можливо, це лужицькі серби, подумав, предки яких колись жили на Волині, а згодом переселилися в Німеччину. Досі шкодую, що не підійшов до них, не з'ясував, хто ж вони насправді.<br />Пізніше зустрів Степана на одному з оглядів художньої самодіяльності в Луцьку. Тоді він керував колгоспним хором "Хлібодар" у своєму рідному селі Вільхівка, Горохівського району. Кривенький блиснув скельцями масивних окуляр. Здивовано посміхнувся і перепитав: "Та невже? Мою пісню співали німці у Болгарії? Цікаво".<br />Так, ця маленька таємниця вже ніколи не буде розгаданою. Головне, що Степан дав своїй пісні крила для вічного лету. І це є очевидним. Степан Кривенький працював баяністом Горохівського районного будинку культури. Маючи ідеальний слух і майже не знаючи нотної грамоти, він виконував складні концертні програми, акомпанував хористам, відомому тоді чоловічому квартету до складу якого входили Олександр Корецький /бас-профундо/, Микола Лукашевич, Ярослав Ємчик і сам Степан їм аплодували не лише волиняни, а й слухачі в багатьох містах України, Білорусі, Грузії, Росії.<br />Самодіяльний композитор збагатив репертуар багатьох клубних установ піснями "Вісімнадцята весна", "Хай родить хліб", "Ясени", "Журавлі". їх співали на весіллях, хрестинах, під час різних розваг і відпочинку. Творив Кривенький свої пісні і слова, і мелодію якось тихо, без гучної реклами. Траплялося, народжувалася спочатку музика, а тоді вже текст писав, а бувало й навпаки. Збере співучих працівниць будинку культури — Галину Фіалко, Зою Ковальчук, Тамару Мельник, дружину Марію, проведе з ними репетицію, і — дивись — через день-два уже є новий номер для концертної програми.<br />За часів радянської влади вважалося, що всяка справа повинна мати ідеологічне забезпечення. Це ж саме стосувалося жнивних робіт. У цю пору на хлібних полях, токах виступали лектори, політінформатори: "несли слово партії в маси". А так звані культармійці співали, танцювали, грали перед учасниками соціалістичного змагання. Цей захід контролювався, були розроблені графіки виступів агіт-культбригад. До складу однієї з них був "прописаний" і Степан Кривенький.<br />У розпалі жнив виїхали в господарства Берестечківського куща. Побували у селах Піски, Старики. Звідси шлях проліг до древнього Перемиля, що розкинувся над річкою Стир. Місцевість мальовнича, пшеничним ланом котять хвилі, пахне скошеним хлібом. Виступили перед комбайнерами, скиртувальниками. Потім заїхали на токове господарство. Селяни, стомлені тяжкою працею, раді були послухати не стільки лектора і політ-інформатора, як гарну пісню, смішну гумореску. Приїзд такої групи був таким бажаним.<br />Віддячувало за старання агіткультбригаді місцеве колгоспне начальство. На високому замчиську, де сотні років тому жила княжа знать Перемиля, в затінку, простелили скатертину: запросили перекусити. Степан тим часом ступив до глибокого урвища, яке омивають тихі води Стиру, глянув у синю далину, яка відкривала чарівну панораму півдня Волині. Перехопило подих: тут, навколо Перемиля і Берестечка, творилася славна історія, тут витає дух козацької звитяги!<br />Подякували за хліб-сіль, за гостинність. Чарівна панорама — звивиста річка, зелені береги, далекі гаї у глибокій імлі, жовтий лан пшениці — все налаштовувало на ліричний лад. Усі стояли й милувалися неповторною красою. Душа Кривенького співала: клаптик рідної Волині бентежив серце, руки просились до баяна. Степан сів на зелений килимок різнотрав'я, пройшовся пальцями по перламутрових "ґудзиках". Він щось шукав, імпровізував. І коли автобус рушив з Перемиля, музикант якийсь час не випускав з рук баяна. Потім кинув жарт: "Трясе, аж ноти розсипаються".<br />Через декілька днів Кривенький показав мені аркуш паперу і сказав: "Мелодія вже є. До неї і слова придумав. Прочитай, може десь зайву кому поставив". Це була нова пісня "Волинь моя". їй судилося стати народною. ( Степан Федорович любив жартувати, розповідати дотепні анекдоти, цікаві історії. Якось "Хлібодар", засновником якого був голова колгоспу з Вільхівки Володимир Жигун, поїхав на екскурсію до Ленінграда. Повернувшись з мандрівки, Кривенький розповів про свою пригоду в місті на Неві:<br />— Всюди ми побували. Оглянули видатні історичні місця, пам'ятки. Вирішив я ще поглянути на жеребця, на якому Петро сидить. Спала мені на думку крамольна ідея<br />— запитати ленінградців, чи є в місті вулиця Мазепи. Переглядаються, плечима знизують. Один такий поважний дідок з професорською борідкою каже: "Изволите шутить, молодой человек? Такой улицы здесь не имеется". "А вулиця Денікіна є?"<br />— запитую. "Это хорошо, что вы попали на понимающего шутки человека. Могло быть и хуже. Но может случиться, что у вас на Украине, и у нас, в России, еще назовут улицы именем своих героев", — багатозначно посміхнувся старий інтелігент.<br />Минуло багато часу відтоді. І навіть не віриться, що серед нас нема скромної, навіть сором'язливої, доброї людини. Народився Степан Федорович у грізному 1941 році. Доля відвела йому трохи більше 50 літ життя. І прожив він їх без батьківської ласки, не маючи можливості здобути музичну освіту. Рідному татусеві, який загинув на полі бою, Степан присвятив пісню "Батьку мій": "Ти пізнав і горе, і тривоги, щоб повік не знали цього ми".<br />Творча спадщина вільхівського самородка — понад три десятки чудових пісень. Всі вони увійшли до збірника, що його впорядкувала дружина Марія Климівна з допомогою викладачів Горохівської музичної школи Петра Старушика і Миколи Остапчука. У невеликій книжечці, проілюстрованій фотознімками, вміщено й текст пісні "Волинь моя":<br />Степан Федорович Кривенький ще встиг написати в перші роки незалежності України пісні "Молюсь на тебе, краю мій", "А солов'ї співають про Вкраїну", "Чого ти хочеш, Україно?". Ідучи від нас назавжди, залишив нам те, що робить людей багатими душею і щедрими серцем. Цей скарб нетлінний.<br />Ім'я йому — Пісня.<br /><br /><br /><br /><!--sizestart:1--><span style="font-size:8pt;line-height:100%"><!--/sizestart-->Список використаної літератури<br /><br />1. Чучман Л.П. Історико-краєзнавчий нарис ГОРОХІВ. - Луцьк Волинське обласне редакційно-видавниче підприємство «Надстир'я» (державне), 2001<br /><br />2. Кривенький С.Ф. Літературно-художнє видання "ВОЛИНЬ моя пісні для народного хору, вокального ансамблю та солоспіву". - Луцьк Волинське обласне редакціино-видивниче підприємство "Надстиря» 1999<br /><br />3. Волинь моя Журнал Міжнародного громадського об'єднання "Волинське братство" //Випуск другий Головний редактор Михайло Сорока. - ВАТ "ВИДАВНИЦТВО "КИЇВСЬКА ПРАВДА", 2002<!--sizeend--></span><!--/sizeend--><br /><br /><br /> http://gorokhiv.com/history/37-borotba-ukrayinskoyi-povstanskoyi-armiyi-z-nimecko-fashistskimi-zagarbnikami-na-volini-1942-1944rr.html Боротьба Української Повстанської Армії з німецько-фашистськими загарбниками на Волинi (1942-1944рр.) У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р. Історія Дуліб Wed, 09 Jun 2010 00:08:55 +0300 <b>Боротьба Української Повстанської Армії з німецько-фашистськими загарбниками на Волинi (1942-1944рр.)</b><br /><br /><div align="center"><!--dle_image_begin:http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-06/1276030650_volyn.jpg|--><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-06/1276030650_volyn.jpg" alt="Боротьба Української Повстанської Армії з німецько-фашистськими загарбниками на Волинi (1942-1944рр.)" title="Боротьба Української Повстанської Армії з німецько-фашистськими загарбниками на Волинi (1942-1944рр.)" /><!--dle_image_end--></div><br /><br /><br />………..20 березня 1943 р. два відділи УПА під керівництвом Олексія Брися стрімко атакували місто Горохів. Бій тривав цілу ніч. Сили окупантів переважали повстанців в 6–7 разів. Наступного дня місцева поліція, яка до того вірно слугувала окупантам, перейшла на бік повстанців. Це врешті і вирішило долю бою. Повстанці здобули 31 кулемет (17 з них без замків), 70 автомобілів, 420 гвинтівок, 20 пістолетів, більше 800 гранат, 20 тис. набоїв, 19 мотоциклів, 80 роверів, 90 коней, 50 возів, 15 друкарських машинок, велику кількість друкарського паперу, чистих бланків для посвідчень, багато бинтів, йоду, вати, обмундирування, взуття, тощо. Повстанці втратили в бою 8 чоловік, окупанти – 47 чоловік і 100 було поранено [3, 97]. <br /><br />Після Горохівської операції гітлерівці не насмілювались вже безкарно грабувати села, а мусили чимраз більше залишатись у більших містах і там укріплюватись у грубих мурованих будинках. Полум’я народного повстання витискувало окупантів із сіл. Проте залишати їх вони теж не бажали, адже грабунок селян був для них легкою наживою, а селяни перетворювалися у злидарів. Тому на захист їх і виступали завжди воїни УПА. Селяни цінували своїх захисників як членів родини, турбувалися про їхню долю і благополуччя. Один із воїнів УПА, згадуючи про ці події пізніше, писав: “В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартирував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своїх дітей… Готували для себе і для нас обіди…”. Переможні бої повстанців викликали велику радість населення, яке із задоволенням поповнювало лави УПА. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в лави повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Поповнені новими силами, повстанські відділи на початку березня 1943 р. розправилися не з одним відділом німецької поліції чи військом СС в околицях або в обороні таких міст і сіл, як Постійно, Яполоть, Чубан, Біголь, Велика Любаша, Іванова Долина – на Костопільщині; Верениці, Новостав на Кременеччинні, Смига, Замчисько, Білогородка, Ступінка – на Дубенщині, Цумань, Колки, Жуків, Сергіївка, Бугрин – на Рівенщині; Турійськ, Доротин – на Ковельщині; Дружнопіль, Горохів. До цього переліку можна додати десятки і сотні інших населених пунктів на Волині, Поліссі, Житомирщині, Кам’янець-Подільщині. У середині березня 1943 р. відділи УПА напали на охорону німецьких в’язниць у Луцьку, Ковелі, Рівному, Дубно, Кременці і визволили в’язнів. Усі вони поповнювали лави УПА. Інші відді¬ли майже одночасно зайняли Володимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю. В другій половині березня 1943 р. відділи УПА зайняли Деражне. В місті та околиці було встановлено українську національно-революційну владу. Наприкінці березня і на початку квітня 1943 р. відділи УПА після боїв звільнили від окупантів Людвиполь, Олику і Цумань, Горохів. Однак після кількаденного перебування вони змушені були залишили ці населенні пункти. На початку квітня 1943 р. повстанці атакували німецький табір, який складався з кільканадцяти підвід, що транспортували награбоване в українських селян майно. Німці були знищені, а майно повернули селянам [4, 19]. <br /><br />У період з 15 березня по 10 квітня українські повстанці розбили табір військовополонених у Ковелі, Ківерцівський збірний пункт для відправки в Німеччину і концтабір у Лобачівці (Горохівський район). Ці успіхи надали повстанцям ще більшої наснаги та енергії у боротьбі з окупантами. Під їх впливом один з відділів УПА в селі Смига (Вербський район) знищив фабрику металів та лісопильний завод. У ході боїв було вбито 40 окупантів, 15 узято в полон. Другий відділ УПА напав на базальтові копальні (Іванова Долина біля Костополя), які охороняла велика кількість німців. У бою з повстанцями було знищено 100 окупантів, узято велику кількість зброї та амуніції. Територію очищено від фольксдойчів та німців, які охороняли копальні. В ході бою 5 повстанців було вбито і 7 поранено [5, 15-17]. <br /><br />У квітні 1943 р. повстанцям вдалося повністю ліквідувати німецьку адміністрацію в районах Мізоч, Остер, Шумське, Крем’янець, Верба. Для відновлення влади у втрачених районах гітлерівське командування перекинуло на ці території два угорські полки, полк есесівців і жандармерії. Після триденних боїв війська противника були розгромлені. Після нанесення окупантам тяжких ударів, повстанці створюють українську республіку у місті Колки. Вона існувала з квітня до кінця жовтня 1943 р. Республіка була створена з частин сіл Ківерцівського, Маневицького, Рожищенського, Цуманського, Ковельського районів Волинської області та Рафалівського, Володимирецького, Дережнянського, Степанського, Березненського районів Рівненської області. В Колках працювала цивільна адміністрація. У вирі боротьби лави повстанці не тільки не зменшилися, а навпаки – зросли. До них перейшла вся українська поліція Волині й Полісся. Цей організований перехід з повним озброєнням і став серйозним ударом для окупантів. Для формування нової опори окупантам вдалося мобілізувати молодь з числа польських колоністів, переселених ще раніше для ополячення населення західноукраїнських земель. Із цих же колишніх полонізаторів німцям вдалося оформити загони карателів, які відзначилися дикою розправою і грабіжництвом населення. Незважаючи на зміцнення окупантських сил, українські повстанці не припинили вести боротьбу і продовжували завдавати відчутні удари. Одночасно вони нападали на німецькі лігеншафти, які були утворені на базі радянських радгоспів і були опорними пунктами німецької адміністрації та карателів. На початку травня 1943 р. на шляху Ковель – Брест-Литовськ, в районі села Кортеліси, від нападу повстанців загинув начальник штурмових гітлерівських відділів СС, один з найближчих співробітників Гітлера Віктор Лютце, який їздив з інспекцією по Україні. У відповідь посилився терор проти населення. Село Кортеліси було спалено. Посилилась і діяльність УПА. З’явилися відділи УПА на правобережній Україні, які активно діяли на території Житомирщини, Вінниччини, Київщини, Кам’янець-Подільщини. Всюди повстанські загони ліквідовували німецьку адміністрацію, поліцейських охоронців. На допомогу відділам УПА Головне командування УПА посилило рейдуючі відділи, які під час рейду, в свою чергу, завдавали ущімлюючих ударів окупантам. Один з таких відділів, що був направлений на Житомирщину та Західну Київщину, провів 15 успішних боїв з німецькими та поліцейськими частинами. Цей же відділ знищив поліцейську школу біля Житомира, що налічувала 260 поліцаїв. Зазнавши великих втрат від УПА, окупанти постійно поповнювали карні загони все новими і новими силами. З Білорусії були перекинуті на Волинь війська СС під командуванням генерала Фон дем Баха, який вважався найкращим спеціалістом по боротьбі з партизанами. Почалася шалена пропаганда, а потім середньовічний терор проти УПА і всіх, хто підтримував її [6, 168]. <br /><br />Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно завдавала їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА вигнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі. Українські патріоти атакували залізниці, порушували план руху потягів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони поверталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки потяга, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці намагалися тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс [7, 106]. <br /><br />У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних коліях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню. Вночі з 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими. У наступні місяці українські повстанці ще завзятіше вели боротьбу з окупантами, маючи на меті остаточно очистити свої землі від окупантів. Про їх рішучість вигнати окупантів з українських земель свідчить бій, який відбувався біля монастиря в с. Загорів (Локачинського району) – у вересні 1943 р. окупанти грабували населення села Загорів. Для боротьби з ними й оборони населення прибула чота Берези. Не встигла вона ще приготуватися до боротьби, як на неї рушила колона німецьких автомашин, наповнених німецькими окупантами. Неподалік монастиря колона зупинилася і німці пішли в атаку. Але шквальний вогонь повстанців зупинив атакуючих. Втративши в бою 40 чоловік, окупанти відступили і почали закидати монастир смолоскипами, намагаючись запалити його. Але монастир не був з дерева. Німці відкрили вогонь з кулеметів, закидали повстанців гранатами. Тяжке пекло продовжувалося цілу ніч. Ранком 10 вересня, побачивши, що до німців прибуло нове підкріплення з Луцька, Горохова і Володимира, повстанці відступили за стіни монастиря. Бій не вщухав упродовж усього дня. Намагання німців зруйнувати стіни монастиря закінчувалися невдало. Не досягши поставленої цілі, німці знову пішли на штурм. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників. Сім німецьких танків обстрілювали другу ніч повстанців, але зламати їх волю не змогли. Третього дня бій продовжувався з новою силою. Згодом повстанці, які лишилися в живих, побачили, що їхній командир загинув, вирішили прорватися через лінію вогню. О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив. Одного повстанця ворогам вдалося схопити і відразу повісити. Іншим вдалося вирватись з оточення. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій. Смертю героїв полягло 29 воїнів УПА з чоти особливого призначення, якою командував чотовий Береза. У цей же день відбулися ще два бої між повстанцями і гітлерівцями біля с. Родовичі (Турійського району), в яких було знищено 120 німецьких окупантів [8, 227]. <br /><br /><!--dle_youtube_begin:http://www.youtube.com/watch?v=y3iFqeNakIw&feature=related--><object width="425" height="325"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/y3iFqeNakIw&hl=ru&fs=1"></param><param name="wmode" value="transparent" /><param name="allowFullScreen" value="true"></param><param name="allowscriptaccess" value="always"></param><embed src="http://www.youtube.com/v/y3iFqeNakIw&hl=ru&fs=1" type="application/x-shockwave-flash" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true" wmode="transparent" width="425" height="325"></embed></object><!--dle_youtube_end--><br /><br />Із наближенням фронту в результаті відступу окупантів, які зазнавали поразки і на основній лінії фронту, бої ставали все більш жорсткими. Українські повстанці також ставали більш рішучими. 16 листопада 1943 р. у Рівному вночі вони напали на резиденцію німецького генерала, вивезли його за межі міста. Одночасно на вокзалі, в залі відпочинку для німців, було кинуто вибухівку від якої загинуло 70 німців і багато було поранено, а будинок було зруйновано. Через декілька днів в іншому районі відділи повстанців звільнили від німців районне місто Мізоч і тримали його цілу добу. Тут знищено багато німців, здобуто 150 крісів (рушниць), багато амуніції та іншого матеріалу. Одночасно німецькі фашисти напали на село Облапи (біля Ковеля) з метою пограбування його. Своєчасно прибулі повстанці вступили з грабіжниками в бій. 18 німців було вбито. Переможці здобули кулемет, гранатомет і значну кількість гвинтівок. 9-10 грудня 1943 р. по шляху Рівне – Ковель повстанці розбили дві німецькі вантажні автомашини, наповнені німцями. Було вбито 38 німців. Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі – 24, у вересні – 15, у жовтні і листопаді – 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944 р. довелося відділам УПА боротися в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов’язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 р. ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінних Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі – Волинському. Дізнавшись про це, командир “Вовчак” (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив “Сосенка” до смертної кари. 7 березня 1944 р. рішення суду було виконано [9, 133].<br /><br />У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р.[/left]<br /><br />Література <br /><br />1. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52. <br />2. ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 4. <br />3. Літопис УПА. – Т. 2. – Торонто, 1985. – 297 с. <br />4. Літопис УПА. – Т. 8. – Торонто, 1984. – 320 с. <br />5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр. 164, арк. 2-2а, 15-17. <br />6. Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с. <br />7. Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с. <br />8. Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с. <br />9. Літопис УПА. – Т. 5. – Торонто, 1984. – 272 с. http://gorokhiv.com/history/26-pechixvosti-malovnichij-kutochok.html ПЕЧИХВОСТИ – це мальовничий куточок Волинського краю, якому в 2008 році виповнилося 500 років. Це одне із тих сіл Горохівщини, на схід від якого проходить вододіл між басейном Чорного і Балтійського морів. Історія Petro Yukhimchuk Wed, 13 Jan 2010 13:45:58 +0200 <div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-01/1263385319_pechyhvosty.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2010-01/thumbs/1263385319_pechyhvosty.jpg" alt='ПЕЧИХВОСТИ – мальовничий куточок' title='ПЕЧИХВОСТИ – мальовничий куточок' /></a><!--TEnd--></div><br /><br />ПЕЧИХВОСТИ – це мальовничий куточок Волинського краю, якому в 2008 році виповнилося 500 років. <br />Це одне із тих сіл Горохівщини, на схід від якого проходить вододіл між басейном Чорного і Балтійського морів. Через Печихвости протікає річка Стрипа, яка впадає в Лугу, що є притокою Західного Бугу. Тихо дзюркочучи через село, вона, мов та ниточка, розділяє його на два боки зелених берегів. <br />Історія села почалась дуже давно. Перші поселення належали до часів палеоліту. На території села проживало слов’янське плем’я волинян. У Х ст. воно ввійшло до складу Київської Русі. У 1241 р. село зруйнували татари. У ХІV; ст. Печихвости відійшли до Литовського князівства, а пізніше – до Польщі, де було запроваджене кріпосне право, і землі селян відійшли до фільварка польської пані. Із початком визвольної війни у Печихвостах відбулися повстання проти польських панів, селяни забрали своє майно і землю назад. Перша згадка про Печихвости у «Літописі минулих літ», датується 1508 р., хоча достовірних даних про село не збереглося. З розповідей старожилів села, ще із часів монголо-татарської навали існує легенда, яка розповідає про походження назви «печихвости». Тоді українські села ставали неабиякою поживою для ворогів. Поселення були погано укріплені, а зброї як такої, не було. Селяни озброювалися хто чим міг: вилами, кілками, косами – хоча і це не допомагало здолати кінні загони ворогів. Під час одного з набігів місцеві жителі придумали новий метод боротьби із татарами. За вказівкою одного чоловіка, селяни поприв’язували бикам до хвостів палаючі факели – віхті. Худоба в паніці бігла вперед із палаючими хвостами, таким чином розганяючи ворогів, а люди йшли слідом і добивали покалічених татар. Такий ворожий табір був розбитий у лісі, біля урочища Дубина. http://gorokhiv.com/history/23-pershi-roki-vijni-na-goroxivshhini.html Наступив грізний 1941-й рік. Фашистська Німеччина - окупувавши багато країн Європи і збільшивши свій військово-економічний потенціал, почала зосереджувати війська біля кордонів СРСР. Враховуючи становище, яке склалося, Ра­дянський уряд прийняв ряд заходів по зміцненню західних рубежів країни. З цією метою 23 квітня 1941 року 124-а стрілецька дивізія була висунута в район Порицька (тепер с. Павлівка Іваничівського району) - Сокаль-Горохів і ввійшла до складу, 29-го стрілецького корпусу 5-ої армії. Всі її частини і підрозділи знаходились в бой­овій готовності, добре знали свої райони оборони і оборонні спо­руди, які на випадок нападу противника повинні були зайняти. Май­же кожну ніч проводились бойові тривоги, нагадуючи особовому складу про небезпеку. У Горохові знаходились штаб 124-ої стрілецької дивізії, якою ко­мандував генерал-майор П. Г.Сущий, та 406-й стрілецький полк цієї дивізії під командуванням полковника Т. Я. Новикова. П.Г. Сущий, генерал-майор. командир 124-ї стрілецької дивізії, загинув в кінці червня 1941 року на Рівненщині Історія SeRJ Sat, 03 Oct 2009 16:03:48 +0300 Наступив грізний 1941-й рік. Фашистська Німеччина - окупувавши багато країн Європи і збільшивши свій військово-економічний потенціал, почала зосереджувати війська біля кордонів СРСР. <P></P><br /> <P align="justify">Враховуючи становище, яке склалося, Ра­дянський уряд прийняв ряд заходів по зміцненню західних рубежів країни. З цією метою 23 квітня 1941 року 124-а стрілецька дивізія була висунута в район Порицька (тепер с. Павлівка Іваничівського району) - Сокаль-Горохів і ввійшла до складу, 29-го стрілецького корпусу 5-ої армії. Всі її частини і підрозділи знаходились в бой­овій готовності, добре знали свої райони оборони і оборонні спо­руди, які на випадок нападу противника повинні були зайняти. Май­же кожну ніч проводились бойові тривоги, нагадуючи особовому складу про небезпеку. </P><br /> <P align="justify">У Горохові знаходились штаб 124-ої стрілецької дивізії, якою ко­мандував генерал-майор П. Г.Сущий, та 406-й стрілецький полк цієї дивізії під командуванням полковника Т. Я. Новикова. </P> <P align="center"><img src="http://i037.radikal.ru/0910/38/75b73b9ed7bc.jpg" alt='Перші роки війни на Горохівщині' title='Перші роки війни на Горохівщині' /> </P><br /> <P align="center"><SPAN style="font-weight: 700; font-style: italic">П.Г. Сущий, генерал-майор. командир 124-ї стрілецької дивізії, загинув в кінці червня 1941 року на Рівненщині </SPAN></P> <br /> <P align="justify">Субота, вечір 21 червня 1941 року. В старовинному красивому парку лине пісня. Настрій в багатьох горохівчан радісний і піднесе­ний. У затінку крислатих дерев довго не вгавала музика, кружляли в вальсі пари. Цього лагідного теплого вечора ніхто з жителів міста і не гадав, що завтра буде війна, що для багатьох з них 22 червня 1941 року буде останнім в їх житті днем. </P><br /> <P align="justify">Біля парку в наметах жили «приписники». Вчорашні хлібороби, кравці, шевці з Горохівського і сусідніх районів. Не всіх їх за 45 днів перепідготовки навчили добре тримати зброю. І тут було весело, адже сьогодні останній день занять і завтра всі повернуться в свої села, зу­стрінуться в неділю з рідними. Чимало допризовників з Горохова було відправлено до західного кордону копати земляні укріплення. </P><br /> <P align="justify">Сім'я П. Г. Сущого жила в двох кімнатах будинку, де житловий будинок. Решту кімнат цього будинку займали інші офіцери. Піднятий тривожний повідомленням телефоністки Зінченко о 4-й годині ранку, генерал Сущий, прихопивши з собою чемодан, пішов у штаб дивізії, що зна­ходився в парку. Більше рідні не бачили Пилипа Григоровича. У штабі на генерал-майора Сущого чекало повідомлення із 781-го стрілецького полку полковника К. П. Савельєва, що німецька артилерія обстріляла Сокаль і район. Картина була ясною: діяти згідно з планом на випадок нападу. Солдатів підняла бойова тривога. Коротка команда і валка машин вирушила в напрямку Милятина. </P><br /> <P align="justify">Штаб дивізії було розташовано в лісі, що за три кілометри від села. Військова частина вирушила на захід до кордону. Разом з нею пішли на фронт «приписники ». Один з них, житель села Колодежі Володимир Радішевський пригадував: «Тривога. На складі нам видали по 25 патронів і по 2 гранати. З пер­шою ротою 604-го полку вирушив я з Горохова до Соколя, де вже йшли жорстокі бої». Вранці 22 червня 1941 року полки розпочали кровопролитні бої. дивізія до кінця дня утримувала рубежі поблизу Порицька. Противник постійно атакував позиції з флангів і вона опинилася в напівоточенні. Обстановка вимагала відступу на 10-15 кілометрів на схід. Інакше загрожувало повне оточення. Але комдив вирішив контратаками своїх частин прикувати до себе якомога більше ворожих сил і сприяти контрудару наших військ, який намічалося завдати ворогу 23 червня зі сходу і півдня. Та цей задум не був здійснений. </P><br /> <P align="justify">Оборону Горохова очолив майор Бурикін, потім — капітан Повійчук. </P><br /> <P align="justify">23 червня у західній частин Горохова було взято в полон 4 фашистських розвідники, а на південному напрямку червоноармійці знищили 10 німецьких розвідників. 24 червня гітлерівці штурмують Горохів зі сходу і захоплюють околиці міста. Наступного дня вони зганяють горохівчан, які проживали східній частині, до палацу в парку і обстрілюють з артилерії місто, після чого піхота прочісує вулиці. </P> <P align="center"><img src="http://s44.radikal.ru/i106/0910/60/124e4be00a45.jpg" alt='Перші роки війни на Горохівщині' title='Перші роки війни на Горохівщині' /></P><br /> <P align="center"><SPAN style="font-weight: 700; font-style: italic">Зліва - Г.І.Жиляков, полковий комісар, комісар 124-ї дивізії. Загинув в бою біля с.Милятин 24 червня 1941 року, похований в м.Горохові. Справа - К.Ф.Савельєв, полковник , командир 781-го стрілецького полку 124-ї стрілецької дивізії.</SPAN></P><br /> <P align="justify">Фашисти, посиливши натиск вийшли на рубіж Печихвости-Дружкопіль-Стоянів. А їх передові підрозділи появились в 2-3 кілометрах південніше Горохова, де знаходились останні дивізійні склади. </P><br /> <P align="justify">Одна з танкових дивізій ворога захопила мости на річці Стир в Берестечку, Мерві, Щуровичах, в селі Пляшева ворожі піхотинці почали переправу через річку. </P><br /> <P align="justify">Не маючи наказу на відхід, позбавлений зв'язку з корпусом і армією, генерал-майор Сущий продовжував утримувати кругову оборону. Комдив наказав вивести з Горохова запаси зі складів, що не встигнуть вивезти - знищити. </P><br /> <P align="justify">У Горохові була створена військова група, яка складалася працівників партійних та радянських органів, військкомату, працівників міліції. Очолив цю групу військовий комісар район Микола Петрович Ситник. Група входила до 124-ої стрілецькі дивізії: відбивали атаки німецьких військ північніше Горохова, здійснювали засідки на колони ворога, рейди по тилу. Потім, прикриваючи відхід частин 124-ої дивізії з міста, група Ситника вела запеклі бої на холонівських полях. Там і загинув райвійськком. </P><br /> <P align="justify">Відчулась гостра нестача зброї. І кожного разу, повертаючись із засідки, бійці несли то німецькі автомати, то пістолі. З'явився навіть трофейний мотоцикл. Але боєприпасів не вис­тачало. </P><br /> <P align="justify">24-25 червня дивізія продовжувала вести запеклі бої. Окремі во­рожі підрозділи проривались до гарнізонів укріпрайонів і прикор­донних застав та блокували їх. В цих боях загинув комісар дивізії Г.І. Жиляков, був смертельно поранений командир 781-го стрілець­кого полку полковник К. Ф. Савельєв, полягло в бою багато інших бійців. Знекровлена дивізія продовжувала воювати в тилу ворога, завдаючи йому значних втрат. </P><br /> <P align="justify">Мужньо боронили місто воїни 406-го стрілецького полку під ко­мандуванням полковника Т.Новикова. Цей полк на підступах до Горохова вів важкі бої з німецькими частинами. Піхотинці у взаємодії з артилеристами розбили німецький батальйон, підпалили три танки. На полі бою залишилося понад 300 трупів солдатів противника. </P><br /> <P align="justify">Однак положення частин дивізії з кожною годиною ставало все важчим. Закінчувалися боєприпаси, не було зв'язку з командуван­ням 5-ої армії. Дивізія несла великі втрати. </P><br /> <P align="justify">У ніч на 26 червня комдив Сущий викликав до себе командирів частин для обговорення становища, яке склалося, після чого прий­няв рішення про вихід з оточення. Проте прорватися з ворожого кільця обезкровленим частинами дивізії вдалося лише через місяці в районі Сарн. </P> <P align="justify"><IMG align="left" src="http://s39.radikal.ru/i084/0910/6a/3d2fb4f8279b.gif" hspace="0" vspace="0" /><IMG align="left" src="http://s39.radikal.ru/i084/0910/6a/3d2fb4f8279b.gif" hspace="0" vspace="0" /><SPAN style="font-weight: 700">Визволення Горохівщини </SPAN></P> <P align="justify">Визволення Горохова від німецько-фашистських загарбників розпочали дві партизанські роти з'єднання Героя Радянського Союзу П.П.Вершигори 5 лютого 1944 року. Партизани під командуванням Д.І.Бакрадзе ввійшли в місто. Фашисти вчасно відступили. Партизани знищили 16 автомашин, захопили 2 гармати та інші трофеї. </P> <br /> <P align="center"><img src="http://s46.radikal.ru/i112/0910/b8/8722675697c2.jpg" alt='Перші роки війни на Горохівщині' title='Перші роки війни на Горохівщині' /></P><br /> <P align="center"> <SPAN style="font-weight: 700; font-style: italic">П.П.Вершигора, генерал-майор, командир партизанського з'єднання, Герой Радянського Союзу</SPAN></P><br /> <P align="justify">7 лютого в місто ввійшло з'єднання Героя Радянського Союз М.І.Наумова. В книзі «Західним рейд» він описує події тих років. «Ми вступили в місто під ранок. Окупанти поспішили піти без бою, просто втекли. І при цьому підпалили свою автоколону, яка застряла в непролазному болоті. З місцевого концтабору йдуть останні невільники. Населення Горохова щиро радіє нашому приходу, допомагає на­лагодити роботу електростанції, лазні, пральні...». </P><br /> <P align="justify">Наступного дня з партизанами в Горохові трапилася цікава при­года: «І сміх і горе: рота наших вірмен була в лазні. Звідси вийшла без мундирів і нижньої білизни. Так пройшли ці хлопці через місто, світячи голизною з-під шинелей. А на дворі білим-біло від снігу, та ще и приморозило... Трапилось так тому, що дідок-служитель при дезкамері оголосив, щоб ніяких сірників в кишенях не залишали, але не сказав нічого про патрони, детонатори і гранати. Результат - вибухи і пожежа в лазні, білизна і обмундирування всього підрозділу згоріли, а дідок сховався...» </P><br /> <P align="justify">Але в руках партизанів місто залишалось недовго, вони передали Горохів розвідці Червоної Армії. В цей час радянські війська не розгортали наступальних операцій і німецькі частини, які підійшли з заходу, знову захопили місто. З квітня 1944 року воїни 13-ої армії генерала М. П. Пухова вибили ворога з Горохова, однак 12 квітня радянські війська змушені були відступити. </P><br /> <P align="justify">Починаючи з квітня і до липня, лінія фронту проходила через Блудів (тепер Мирне)-Звиняче-Галичани. Перед правим крилом оборони 1-го Українського фронту гітлерівці спорудили глибоко ешелоновану оборону під назвою «Принц Євгеній». Глибина її досягала більше 50 км , від Горохова до річки За­хідний Буг і складалась з трьох, а на окремих ділянках чотирьох ліній окопної обо­рони. </P><br /> <P align="justify">На підступах до Горохова, нейтральну лінію німці пов­ністю замінували і обплутали трьома рядами колючого дроту системи Бруно. Фашисти вели цілодобово по радянських військах артилерійський і мінометний вогонь, а вночі безперервно пускали ракети для охорони і колючого дроту і мінного поля. Перед штурмом Горохова розвідники захопили «язика» за прізвищем Кіш. На допиті він повідомив про розташування фашистських вогневих точок, арти­лерійських і мінометних позицій. Від нього довідалися про резерв гітлерівців - в центрі Горохова і їхні танки в двох кілометрах на захід від міста. І ще Кіш сказав, що німці відпочивають удень, уночі ж - усі на місцях. </P><br /> <P align="justify">Перед наступом Червоної Армії фашисти евакуювали населен­ня Горохова до Німеччини. Багато горохівчан повтікало в села на захід від міста. </P><br /> <P align="center"><img src="http://s41.radikal.ru/i093/0910/f9/ceedc617504c.jpg" alt='Перші роки війни на Горохівщині' title='Перші роки війни на Горохівщині' /></P> <br /> <P align="center"><SPAN style="font-weight: 700; font-style: italic">Місто Горохів. Квітень 1944 року.</SPAN></P><br /> <P align="justify">Для наступу обрали світанок. 12 липня о четвертій годині залпи червоних ракет, сигнал для атаки, перекреслили ранкове небо. Штурм міста розпочався. </P><br /> <P align="justify">Радянське командування вирішило прорвати сильну оборону ворога під Гороховом способом розвідки боєм, тобто, коли артилерія і «катюші» відкривають вогонь по фашистах і їх батареях, у цей момент війська піднімаються і йдуть у загальний наступ. </P><br /> <P align="justify">Артилерійська підготовка тривала 15 хвилин. Згодом підрозділи з'єднання 22-го стрілецького корпусу 13-ої армії під командуванням генерал-майора Ф.В. Захарова пі­шли на штурм. В Горохові на цей час дислокувалась 291-а німецька піхотна дивізія. Час­тини 389-ої стрілецької дивізії, якою командував полковник Л.О. Колобов, при підтримці 58-ої стрілецької дивізії з пів­ночі і 287 стрілецької дивізії з півдня, атакували укріплені по­зиції гітлерівців зі сходу і пів­денного сходу Горохова. </P><br /> <P align="justify">Бої були жорстокі. Опівдні, користуючись розривом 22-го корпусу із 13-ою армією, ворог силою до полку піхоти з 13 тан­ками своєї 17-ої танкової диві­зії, при підтримці авіації, кон­тратакував в місті 389-у стрі­лецьку дивізію. У багатостраждальний Горохів - весь в диму, поже­жах і руїнах - знову увірвались фашисти. їм вдалося оточити підрозділи радянських військ. Особливо запеклі бої проходили в західній частині міста, в районі кладовища. Оточені радянські частини відбили всі атаки фашистів і о 16-й годині 1279-й стрілецький полк під коман­дуванням полковника С.Г. Жулихіна з другого ешелону наступу при взаємодії з 150-ю окремою бригадою полковника С.Ф.Пушкарьова розгромивши противника, пішов у рішучу атаку. 13 липня місто Горохів було визволено ще раз - тепер уже остаточно. </P><br /> <P align="center"><img src="http://s61.radikal.ru/i173/0910/7f/af139a8a0cab.jpg" alt='Перші роки війни на Горохівщині' title='Перші роки війни на Горохівщині' /></P> <br /> <P align="center"><SPAN style="font-weight: 700; font-style: italic">Партизанське з'єднання Героя Радянського Союзу М.І.Наумова звільняють місто Горохів (квітень 1944 року)</SPAN></P><br /> <P align="justify">Здавалося місто вимерло. Але після бою починають появлятися поодинокі горохівчани: дідусі і бабусі, хлопчики, які ховалися в роз­гинах, не злякалися розстрілу, відмовилися покидати рідні місця. Майстер Вацлав Клабан розповів кореспонденту армійської газети про те, як жило місто в ці страшні дні: «Розстріляли шевця Воробйова... Розстріляли Міндюка і Андрія Ящукевича. Ящукевич мав свою крамничку, яку хотів забрати хтось з німецьких колонізаторів. Багато людей загинуло в невеличкому місті. Ті, хто залишився, голодували. Коли почався наступ Білоруських фронтів, німці провели поголовну евакуацію міста. Будинки тих, хто не хотів залишати міста, підривали, спалювали. У Пелагеї Бакальчук забрали дочку Марію, чоловіка Володимира, дочку Надію разом з трьома дітьми. Сама Пелагея Степанівна два тижні провела в городі без хліба, без води.» </P><br /> <P align="justify">Гарячі бої велись і в горохівському небі. Воювали пілоти дивізій прославленого льотчика тричі Героя Радянського Союзу О. Покришіна. Тут загинув льотчик цієї дивізії О.Івашко, тут був збитий і потрапив у полон Герой Радянського Союзу М. Дев'ятаєв, який в лютому 1945 року втік з концтабору на німецькому літаку «Шенкель». Тут було збито літак Героя Радянського Союзу Глинки, на щастя прославлений ас благополучно приземлився на парашуті на своїй території. </P><br /> <P align="justify">Захопивши Горохів - важливий пункт німецької оборони, радянські війська перерізали одну з важливих комунікацій, яка тягнулася з півночі на південь до Львова. Як зізнавались полонені, із ставки Гітлера було одержано наказ будь-якою ціною виправити становище. Але це фашистам не вдалося, хоча контрнаступ гітлерівських танків в районі Пірванча, 14 липня з метою повернути Горохів, був для радянських військ важким. В цьому бою загинув на­чальник політвідділу 150-ї окремої танкової бригади Ф.Є.Столярчук, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований в Горохові. </P><br /> <P align="justify">Визволений Горохів горів. Будинки з розваленими стінами, розпечені листи бляхи, зірваної з дахів. Із загальної кількості будинків, що були в Горохові до війни (більше як 900), було знищено 604, решта була напівзруйнована. В центрі міста вцілів лише будинок Корнієвичів (тепер кафе «Каштан»), було зруйновано панський палац в парку. Згоріло 1109 господарських будівель. З 7500 чоловік населення залишилось тільки 1600. В місті було і вбито, і по звірячому замучено 4260 чоловік, вивезено в Німеччину 1188 чоловік. </P><br /> <P align="justify">70 горохівчан загинули в рядах радянської армії на фронті, їх могили розкидані по всій Європі: в Росії, Польщі, Латвії, Литві. </P> http://gorokhiv.com/history/8-pamyatki-arxitekturi-goroxivshhini.html Пам'ятки архітектури Горохівщини Історія admin Sat, 08 Aug 2009 18:32:41 +0300 <div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745108_istor1.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Пам'ятки архітектури Горохівщини<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745153_svjatotroyickijj-sobor.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Св'ятотроїцький Собор в м.Берестечко<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745126_1222800292_stovp.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Мурований стовп "Пам'ятник О.Пронському" м.Берестечко, вул.Першотравнева<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745357_kostol.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Троїцький костьол 1711р. м.Берестечко<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745329_teklivska-kaplicja.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Теклівська каплиця XVII ст. м.Берестечко<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745372_annozachativska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Аннозачаттівська церква 1683р. с.Підбереззя<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745375_mikolayivska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Миколаївська церква 1678р. с.Борочиче<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745414_pokrovska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Покровська церква 1725р. с.Брани<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745469_mikhajjlivska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Михайлівська церква 1756р. с.Ржищів<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745448_georgiyivska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Георгіївська церква 1761р. с.Кутрів<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745544_preobrazhenska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Преображенська церква 1765р. с.Квасів<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745586_mikolayivska-cerkva1.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Миколаївська церква 1638р. с.Охлопів<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745555_khrestovozdvizhenska-cerkva.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Хрестовоздвиженська церква 1782р. с.Вільхівка<br /><div align="center"><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249745557_mikhajjlivska-cerkva1.jpg" alt='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' title='Пам&#039;ятки архітектури Горохівщини' /></div><br />Михайлівська церква 1783р. с.Смолява http://gorokhiv.com/history/7-istoriya-nashogo-ridnogo-mista.html ГОРОХІВ належить до найдревніших поселень Волині. Перша писемна згадка про нього — у 1240 році в Іпатієвському літописі. Історія admin Sat, 08 Aug 2009 18:01:40 +0300 <div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743148_p1010033.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743148_p1010033.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br /><br /><!--sizestart:2--><span style="font-size:10pt;line-height:100%"><!--/sizestart-->ГОРОХІВ належить до найдревніших поселень Волині.<br /> <br />Перша писемна згадка про нього — у 1240 році в Іпатієвському літописі.<br /><br />У І половині XV століття Горохів належав великому князю литовському Свидригайлу. 1450 року грамотою польсько-литовського короля Казиміра IV Ягеллончика Горохів з навколишніми селами, за заслуги у Свидригайла, був відданий у власність Олізару Шиловичу.<br /><br />У 1487 році пані Олізарова відписує Горохів своїм родичам. Місто переходить у власність князів Сангушевичів, яких пізніше стали називати Сангушко-Кошерськими.<br /><br />Документи за 1571 рік свідчать про те, що вже тоді Горохів іменувався містечком.<br /><br />26 липня 1600 року місту було надано Магдебурзьке право Григорієм Львовичем, сином Лева Олексійовича Сангушко-Кошерського. Ця грамота була затверджена королем польським Сигізмундом ІІІ 10 березня 1601 року на вільному сеймі у Варшаві.<br /><br />Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Горохівщина потрапляє під владу Польщі. Вона переходить з рук у руки різних можновладців. Тяжким ярмом для населення став національно-релігійний гніт.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743524_horochgiw_-_cerkiew.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743524_horochgiw_-_cerkiew.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--><br /><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743465_horochgiw-_koecioe_parafialny.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743465_horochgiw-_koecioe_parafialny.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br /><br />Польські феодали і католицьке духівництво руками простолюду створювали для себе матеріальні цінності і культурні пам'ятники. Так, у міському парку був побудований замок — своєрідний музей для вельмож. Тут знаходились відомі античні скульптури, єдині у тодішній Польщі. Це виготовлені з білого мармуру скульптури Геркулеса, Помпеї, статуї Персея, роботи Канова, Купидона, Психеї.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743647_img109.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743647_img109.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--><br /><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743659_img110.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743659_img110.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br />Тривалий час Горохів залишався важливим пунктом ярмаркової торгівлі. Вироби Горохівських кушнірів, шевців і кравців користувалися великим попитом навіть далеко за межами Волині. Проте власті панської Польщі не дбали про розвиток продуктивних сил і про піднесення добробуту трудящих. Не давали можливостей для розвитку і культурній та освітянській галузям. У 1795 році, внаслідок третього поділу Польщі, Горохів увійшов до складу царської Росії.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-11/1259048417_00019.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-11/thumbs/1259048417_00019.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br />Горохівчани, сім'я Семенюків, чоловік повернувся з першої Світової Війни<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-11/1259048448_00020.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-11/thumbs/1259048448_00020.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br />Справа на фото Органістий Терентій Олексійович, 1945 рік<br /><br />Крім різноманітних податків та поборів, на плечі населення лягла важка ноша рекрутських повинностей.<br /><br />З 1870 року завдяки «клопотанню» тодішнього володаря міста Стройновського Горохів позбавляється Магдебурзького права. Через землі Горохівщини прокотилися хвилі Першої світової війни, революції. 30 вересня 1959 року місто було передано командуванню Червоної армії.<br /><br />Чорні сторінки вписала в історію Горохівщини Друга світова війна. У червні 1941 року на захист рідної землі від фашистських загарбників стали бійці 406, 622, 781 стрілецьких та 244 артилерійського полку 124 стрілецької дивізії. У боях за визволення району немеркнучою славою вкрили себе 9 авіаційна, 58, 181, 197, 218, 287, 300, 389 і 121 гвардійська стрілецькі дивізії, 150 танкова бригада та партизанські з'єднання Наумова і Вершигори, воїни ОУН-УПА.<br /><div align="center"><!--TBegin--><a href="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/1249743746_173188326.jpg" onclick="return hs.expand(this)" ><img src="http://gorokhiv.com/uploads/posts/2009-08/thumbs/1249743746_173188326.jpg" alt='Історія нашого рідного міста' title='Історія нашого рідного міста' /></a><!--TEnd--></div><br /><br />Відразу після визволення райцентру 23 липня 1944 року відбувся загальноміський мітинг, на якому прийняли рішення: всім працездатним включитися у відбудовні роботи. Починалася мирна трудова сторінка Горохівського краю.<!--sizeend--></span><!--/sizeend-->